ТЕМА: Іван Нечуй-Левицький  -  тонкий знавець народного життя

Тип і різновид: позакласний захід, літературно-музичний вечір для старшокласників

Мета літературної освіти: цілі і завдання: розкрити значення повісті «Кайдашева сім’я» - як підручника народознавства, інсценізація уривків з повісті, прищепити інтерес до творчості І. Н. Нечуя - Левицького і спонукати учнів до поглибленого вивчення його художньої спадщини, виховувати естетичні смаки.

Обладнання:  сцена оснащена під сільську хату (використано експонати шкільного музею)

Учасники:  учні 10 класу

Запрошені: учні 9, 11 класів

Літературно-мистецькі зв’язки: музичне мистецтво, театральне мистецтво, українознавство, хореографія

Здоров’язберігаючі технології, методи: естетотерапія, ігротерапія.

 

Використана література та матеріали:

1. Воропай  О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – К.: «Оберіг», 1993.

2. І.І. Шавловський. Вивчення творчості І. С. Нечуя-Левицького в школі. Посібник для вчителів. – К.: «Радянська школа», 1969.

3. А. Хаврусь. Перлина Надросся. Літературно-краєзнавчі розвідки. – Черкаси: «Кур’єр», 2005.

4. С. Хаврусь. З Богуславських криниць. Літературно-краєзнавчі розвідки. – Черкаси: «Кур’єр», 2005.

План:

1. Вступне слово (Оргмомент. Мотивація)

2. Народознавче дослідження- презентація учнями міні-проектів

• Оздоблення оселі українців;

• Виготовлення полотна для рушників;

• Різновиди рушників;

• Традиційний український одяг;

• Дівоча скриня.

1. Літературна вікторина.

2. Інсценівка за повістю «Кайдашева сім’я» для старшого шкільного віку.

 

                                       СЦЕНАРІЙ ВЕЧОРА:

1. Мотивація учасників. Оргмомент

На сцені з’являються дівчата.

Дівчата: Добрий день вашій хаті! Помагай – бо і нашим і вашим!

Ведуча: Доброго здоров’я! Помагай – бо вашим!

Дівчата: А котрі ваші?

Ведучий: А ті, що господарів пошанували та до цієї хати примандрували!

Ведуча:  Дорогі гості! А наша світлиця вам подобається? Спробуйте відгадати, яке начиння повинно бути у світлиці?

Ведучий: У хлів іде без шкіри, а виходить з шкірою.

Дівчина: Хліб.

Ведуча: Людей годую, сама голодую, часом гаряча, часом холодна.

Дівчина: Піч.

Ведучий: З давніх-давен народ наш цінував над усе хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, сіль – то гостинність і щирість, а честь - то людська гідність.

Ведуча: У давнину орали землю сохою, зерно висівали вручну, жали хліб серпом або косили косою, молотили ціпом, мололи борошно ручними жорнами. Випікали хліб у домашніх печах. Отже, щоб отримати шматок хліба, люди витрачали багато сил і часу.

Ведучий: Хліб для бідної людини був дорогоцінним скарбом. Люди ставились до хліба, як до святого, й шанували кожну крихту. Колись хліб різали суворою товстою ниткою, щоб не кришився. Якщо залишалися на столі крихти, їх ретельно збирали та кидили в рот. Змести крихту додолу вважалося злочином. Справжню ціну хлібу складають хлібороби, ті, хто до землі найближче, хто живе турботами хлібної ниви, у кого в житті вміщується весь колосовий лан.

Ведуча: Ще з пелюшок привчали дитину любити й шанувати хліб. Паляниця, за добрим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столі. Дуже пильнували, щоб хліб не падав додолу. А як упаде, слід підняти його, поцілувати та з’їсти.

Ведучий:

• Тож вклонімося всі цій святині, щоб одвічно був у кожній хаті, щоб не черствів. Бо в народі, кажуть: «Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми».

Діти вклоняються тричі хлібу. Вчитель, приймаючи хліб, продовжує.

 

Учитель:

       І. Нечуй-Левицький — класик української літератури, видатний прозаїк-реаліст другої половини XIX століття. Він створив низку високохудожніх оповідань і повістей, у яких відобразив тяжке життя українського народу дореформеного і пореформеного часу. Одним із таких видатних творів письменника є його соціально-побутова повість «Кайдашева сім'я»  - так звана "енциклопедія з українознавства". У ній І. Нечуй-Левицьким майстерно використана багатюща народна творчість, зокрема обряди, прислів'я, приказки, народні анекдоти, відтворені кращі риси простих людей.

     Адже, на думку І.Нечуя-Левицького, об'єктом літератури мусить бути передусім народ, селянство у всій його національній та місцевій різнобарвності "од Кавказу й Волги до самого лиману Дунаю, до Карпат і за Карпати".

     Прочитавши повiсть, дуже не хочеться залишати її героїв, бо вiд неї вiє такий подих любовi i тепла, що починаєш iз гордiстю вiдчувати свою причетнiсть до великої української родини. Тому сьогодні ми знову поринемо із вами у світ героїв І. С. Нечуя – Левицького. А насамперед дізнаємося про побут українців.

 

2. Народознавче дослідження (презентація учнями міні-проектів)

(Знайомство з оснащенням сцени)

1. Учень: Оздоблення оселі українців

Переступивши поріг старої селянської хати, можна побачити домашній посуд, який стоїть на полиці: глечики, горщики, миски, дерев'яні ложки. Біля печі - рогачі, чаплія. Ла­ви, столи, скриню застеляли домотканим полотном. У скрині зберігали посаг дочки і святковий одяг. До сволока на стелі вішали жердки для буденного одягу, ряден. Над поли­ком прикріплювали колиску. У народі був звичай: колиску не викидали доти, доки люди не покидали хату. Робили колиску з клена, ясеня, щоб діти були дужими і співучими. Як тільки в родинах підростали дівчата, бабусі й матері готували їм посаг - вишиті сорочки та рушники, ткали полотно. (Показує на експонати, які називає)

1. Учень: Виготовлення полотна для рушників

    Ткати полотно було дуже важко. Спочатку сіяли коноплі. Коли вони достигали, вибирали їх, мочили, сушили, тіпали, терли на терниці; отримане волокно м'яли, микали мички. Готові мички закріплювали на гребінь і пряли на прядці нитки. З цих ниток на спеціальних верстатах ткали полотно. А з полотна шили сорочки, рушники.

1. Учень: Різновиди рушників

    Рушники на стіні... Давній наш звичай. Не було, здається, на Україні оселі, котрої не прикрашали б рушники." Хата без рушників - що родина без дітей," - говорить народна мудрість. Рушники не тільки вишивали, а й ткали. Кожна майстриня з любов'ю творила свій візерунок. Є різні рушники:  утирач - для рук та обличчя; стирок - для посуду та стола; обрядовий - ним пов'язували коровай на весіллі.

1. Учень: Традиційний український одяг

   У жителів села зберігся давній одяг. Жіночий одяг складався з корсетки, облита плисом, рясної спідниці, сорочки з вишитими рукавами і подолками, фартуха. Прикрасою було „ добре" намисто, бурштин, срібні ланцюжки. За теплий одяг служила юбка. Шили хромові чоботи. На голові носили очіпок та чушку, дівчата - віночок. Чоловіки носили вишиті сорочки, полотняні штани, безрукавний одяг - корсетку. Український народний одяг зверху оперізувався поясом. Найкращий одяг берегли для обряду весілля.

1. Учень: Дівоча скриня

Ще на початку нашого століття в українському селі не було жодної, навіть найбіднішої дівчини, яка б не мала хоч одного разка коралів, або як їх ще називали, „доброго намиста".

Дівчата одержували цю прикрасу в спадщину від матерів та бабусь. З давніх - давен вірили, що намисто захищає від зурочення. Цікаво те, що такі улюблені і поширені на Україні корали добували дуже далеко від нашої землі.

Крім червоних шляхетних коралів є ще коралі білі та сині. Ростуть вони в Середземному морі на глибині від 3 до 300 метрів, а обробляють їх в Італії. У давні часи корали потрапляли в Україну через різних купців. Це були дорогі селянські „коштовності". Коралове намисто народ наділяв особливими лікувальними властивостями.

 

3.

          Ведучий Все своє життя Іван Семенович Нечуй-Левицький «кров'ю і нервами» був зв'язаний з простим народом: глибоко знав його життя, проймався його болями та думками, завжди прагнув допомогти скривдженим. Письменник уважно «наглядав» за життям земляків, його спостережливе око вбирало всі барви — від трагічно-чорних до яскраво-комічних.

 

Ведуча:     

  І. Нечуй-Левицький — великий майстер художньої прози, тонкий знавець народного життя. Картини селянського побуту він відтворює з такою переконливою виразністю; що «Кайдашеву сім'ю» читаєш, наче гортаєш підручник з українського народознавства. Перш за все, в цьому пересвідчуєшся, коли знайомишся з образами повісті, такими колоритними, типово українськими. Письменник змальовує їх з великою любов'ю і гумором, бо, незважаючи на всі труднощі життя, український народ завжди виявляв оптимізм, сміявся, сипав дотепами, глузував з ворогів.

Ведучий:

    Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, садок, леваду. Автор добре знає життя селян, майстерно відображає деталі оселі. Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Родина Кайдашів живе за цими не одне століття встановленими правилами: працюють у будні, ходять до церкви у неділю та на свята, постяться по середах та п’ятницях, йдуть на прощу до Києва.

    Ведуча:

          Письменнику дорога історія рідного народу, його самобутність, йому болить втрата волі й національної гідності. Такими настроями спричинене прагнення Нечуя-Левицького якомога повніше відтворити на сторінках своїх повістей народні традиції, звичаї й обряди, сповнені, за його щирим переконанням, потужним духовним потенціалом і невичерпною відновлю вальною силою.

  Ведучий:

   Із серії комічних подій складається сумна картина буття сім'ї, де син виступає проти матері, й уся родина марно витрачає сили і здоров'я на безглузді суперечки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не відповідає справжній суті “народного духу”. Духовна роз'єднаність – ось те лихо, яке кожен день отруює українську родину, яка впродовж віків була оповита високою духовністю і мораллю.

     Ведуча:

      Яскравий колорит звичаїв, обряди народних замовлянь, передвесільні розглядини, сільські розваги, детальні описи селянського одягу та оселі, насичена прислів'ями і приказками мова повісті – усе це дає підстави вважати цей твір справжньою енциклопедією народознавства.

 

Літературна вікторина  «Хто з героїв повісті «Кайдашева сім’я»…»

                 1. …був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечірню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити?

                  2. … вважав, що вісь воза зламалась тільки тому, що він поїхав по снопи в неділю?

                  3. …наглядала за працею невістки, «наче осавула на панщині», а сама не бралась і за холодну воду?

                 4. …всі гроші, що заробляв у пана та людей на возах, на плугах, на боронах, пропивав у шинку, заливаючи горілкою «давнє панщане горе»?

                 5. …був чоловік гордий, упертий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові»?

                 6. … був дотепним, життєрадісним парубком, а ставши хазяїном, сварився з братом за кожну дрібницю?

                 7. … була з поетичною душею, з ласкавим серцем?

                 8. … був широкий у плечах, з батьківськими карими очима. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалося навіть тоді, як губи осміхались?

                 9. … висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з чорними косами, загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалося з чорними тонкими бровами. В лиці, в очах було розлите щось гостре, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи з злістю?

                  10. … була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком?

Привітання і нагородження переможців.

4.

Інсценівка за повістю «Кайдашева сім’я» для старшого шкільного віку

Дійові особи:

Маруся Кайдашиха

Карпо – її син

Мотря – його дружина

Лаврін – син Кайдашихи

Мелашка – його дружина

Омелько Кайдаш

Сусідка

Петрик – син Мелашки і Лавріна

Наталка  – донька Мелашки і Лавріна

 

Вокальний ансамль "Джерельце" cпiває пiсню «Рось" (Слова Олександра Матійка,  музика Сергія Хавруся).

1.

(Ліворуч хата Кайдаша, у центрі  - криниця, праворуч  - груша, під нею лавка.

Виходять дівчата, співають. Карпо і Лаврін біля хати працюють.)

      Лаврін: (поглядає на дівчат). Карпе, а кого ти будеш оце сватати? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить?

Карпо: Посватаю кого трапиться. (Обізвався знехотя).

Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо: То сватай, як тобі треба!

Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. У неї брови, як шнурочки: моргне, ніби вогнем сипне, одна брова варта вола, а другій брові й ціни нема. А що вже гарна, - як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонесенько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця, а я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо: Да в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть! А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє… (Дівчата розходяться)

(Виходить старий Кайдаш).

Кайдаш: А чого це ви поставали та руки позгортали, та ще верзете бог зна що? Чи можна в таку п'ятницю паскудити язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, то ніколи не потоне в воді і не вмре наглою смертю?

Карпо: В Семигорах нема де і втопитися. Бо в ставках старій жабі по коліна (Сміється).

Кайдаш: Говори, дурню! Нема де втопитися. Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! (Омелько махнув рукою і пішов до хати. Брати почали знов працювати).

Лаврін: Карпе! Скажи – бо, кого ти будеш сватать?

Карпо: Одчепись од мене! (Розсердився)

(Хлопці почали штовхати один-одного та сміятися. Вибігає батько)

Кайдаш: Господи! Чи в вас Бога нема в серці, що ви робите в таку святу п'ятницю?

Карпо: Тату, ви покинули майструвати, а ми вам нічого не кажемо.

(Омелько розсердився на хлопців)

Кайдаш: Замовчи негіднику, ще будеш батька вчити!

(Хлопці  знову почали працювати. Батько пішов до хати).

Лаврін: Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо.

Карпо: Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива!

Лаврін: То бери Мотрю, вона гарна, трохи бриклива і в неї серце з перцем.

(Виходить мати)

Кайдашиха: А йдіть, діточки, полуднувати та й батька кличте! (Брати  пішли в хату.)

2

Вечоріє. Мотря йде до криниці. Вона поглядує на хату Кайдаша. Виходить Карпо. Побачивши Мотрю,  підходить до неї.

Карпо: Будь здорова, чорноброва!

Мотря: Будь здоров, нечорнобровий! (Сміється).

Карпо: А йди лишень сюди, щось маю тобі казати.

Мотря: Як схочеш, то й сам прийдеш.

Карпо: (підходить  ближче) Мотре! Хто це тобі купив таке гарне намисто?

Мотря: Та вже ж не ти!

Карпо: А якби я купив тобі намисто, що б ти сказала?

Мотря: Не знаю, що б я сказала! (Вона соромиться, сідає біля груші на лавці, Карпо сідає біля неї) Відчепись, бо зіпхну!

Карпо: А ну пхни, чи подужаєш?

Мотря: Тікай, бо, їй богу пхну! (Карпо обнімає її, Мотря штовхає його, він падає, вона сміється. Карпо хапає Мотрю і цілує)

Мотря: Чи ти здурів, чи ти збожеволів? Ой лишенько мені! Що ж оце буде, як мати побачить?! (Біжить до криниці та  бере відра)

Карпо: А як я свисну за садком, чи вийдеш?

Мотря: Я б обсадила черешнями двір, щоб і твого голосу не було чути!

Карпо: Чому ж так?

Мотря: Хто тебе знає, чи ти пишний, чи гордо несешся? Я не знаю: мене вірно любиш, чи з мене смієшся?

Карпо: Я не гордий, я не пишний й гордо не несуся. Я тебе, Мотре, щиро люблю і з тебе не сміюся.

Мотря: (прихилилась до Карпа) Як зійдуть зорі на небі, я видам матері вечерю та й вискочу на годинку в садок. Чекай.

Карпо: Ой ти, дівчино, з кучерявої рути -  м'яти звита. Завтра чекай на  старостів.

 

3

(Затемнення. Лунає музика. Сцена висвітлюється. Виходить Кайдашиха, заспана, зіхає, потягується).

Кайдашиха: Мотре, вставай, моя дитино. Затопи в печі, видій корову, начисть картоплю…

Мотря: Я вже давно встала. Зараз тільки підлогу в хаті підмету.

Кайдашиха: Ні, не треба, помила б ти краще посуд та горшки. (Мотря кинула віник та почала мити горшки)

Кайдашиха: Ой, доню, не шкреби ножем, бо в мене неначе в голові дзвони заграли!

Мотря: А як же його шкребти, щоб не було чути?! (Кинула ніж і почала прясти. Входить  Карпо)

Карпо: Чому це у вас  досі хата не метена?

Кайдашиха: Бо на твою жінку сьогодні перелоги напали.

Мотря: Не знаю, на кого напали перелоги! (Мотря кинула сорочку)

Кайдашиха: Якого це ти нечистого так ляпаєш? Карпе, чом ти своїй жінці нічого не скажеш? Хіба ти не бачиш, що вона мене не слухає?

Карпо: Чому ти, Мотре,  досі не замела в хаті?

Мотря: Не замела, бо гуляю од самої півночі. Ось уже рук і ніг не чую, так натанцювалась!

Кайдашиха: Та чого це ти кричиш, як на батька! Мені вуха не позакладало, чую.

Карпо: Чого це ти, Мотре, кричиш на матір? Мати тебе не наводить на злий розум, а на добрий.

Мотря: (крізь зуби) Мала розум, а в вас, мабуть, оце загубила. (Мотря пішла до хати, за нею пішов Карпо)

 

4

Кайдашиха сіла на лавку і почала куняти.По дорозі йшла кума.

Кума: Добрий день, кума! (Кайдашиха злякалась)

Кайдашиха: Добрий день!

Кума: (побачивши Мотрю) От, мабуть, давали, надавали за Мотрю всякого добра.

Кайдашиха: Де там, моє серденько! Я думала, що такі багатії наженуть мені повний двір волів та корів. Та де там. Скажу тобі так. Щось моя невістка не одчиняє при мені своєї скрині, мабуть, що порожня.

Кума: Чи робоча твоя невістка?

        Кайдашиха: Хліб їсти добре тямить. Я скажу слово, а вона  десять. А вже що ледача, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на ліжку, як кобила.

Мотря: (кричить із дверей) Від кобили чую! Постривай же, свекрухо! Будеш ти в мене циганської халандри скакати, а не я в тебе.  

Кайдашиха: Пішли, кумо, та то ще як відкриє пельку, то не замовчить. Працювати не вміє, а сваритись перша.

Мотря: Ви тільки спите та командуєте, а я вам не наймичка!

Кайдашиха: Цить, а то як візьму рогача, то й зуби визбираєш!

Мотря: У рогача два кінці: один по мені, другий – по вас!

Кайдашиха: Карпе, рятуй, чи ти чуєш, що твоя жінка витворяє?!

З хати вибігають Карпо і батько.

Кайдаш: (кричить) Мотре, чого це ти розходилася? Та я тобі не подивлюсь у зуби!

Карпо: Тату, в Мотрі є чоловік! Ви не дуже на неї махайте кулаками!

Кайдаш: А ти чого оступаєшся? Коли хочеш, то я й тобі носа втру!

Карпо: Ба, не втрете! Я вже не маленький. (Наступає на батька)

Кайдаш: Як візьму налигача, то вас обох так обчухраю!

Карпо: Тату, оступіться, прошу вас. Бо я вас…

Кайдаш: Так, синку, так, добре говориш з батьком. Ще й жінку свою навчаєш. Хапається за серце. Кайдашиха допомагає йому дійти до хати. Карпо махнув рукою і пішов за хату. Мотря сама.

Мотря: Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли.

Лунає музика. Виходять дівчата, пританцьовують.

Мотря: Постривай же, свекрухо! Не буду я більше для твоєї панської шкури тонке полотно прясти! (Кричить) Карпо, Карпо! Став хату через сіни! Будемо жити окремо! (Уходить)

 

Дівчата танцюють «Подоляночку»

 

5

 Виходить Лаврін, грає на сопілці. Молодь зібралася на гуляння. Виходить і Мелашка.

Лаврін: Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона калина. Добрий вечір, дівчата.

Мелашка: Добрий вечір. (Дівчатам) Який гарний парубок, хоч і білявий, які в нього веселі очі.

Лаврін: Давайте пограємо.

Всі: Давай, давай.

Лаврін: У кота та мишки. Чур, я буду котом!

Мелашка: А я мишка.

Починають грати. Лаврін ловить Мелашку і не відпускає..

Лаврін: Як тебе звуть?

Мелашка: Мелашка. А тебе?

Лаврін: Лаврін. Скажи мені, Мелашко, де ти живеш? Покажи мені хату твого батька.

Мелашка: Наша хата край села, в яру (Тихо).

Лаврін: Мелашка! Як я тебе побачив, то неначе з криниці погожої води напився. (Мелашка засоромилася). Твоя краса, твої чорні брови, неначе моє здоров'я.

Мелашка: Вже дівчата і хлопці розійшлися.

Лаврін: Ти що, підеш вже додому?

Мелашка: Боюсь опізнитися.

Лаврін: То я тебе проведу. Дівчино моя, краща од сонця, не маю сили одірватись від тебе. (Лаврін проводжає Мелашку)

 

6

Світає. Виходять Кайдаш і Кайдашиха..

Кайдаш: Десь Лаврін блукав цілу ніч. Ходить коло роботи, мов п'яний, і весь час спить.

Кайдашиха: На вулиці гуляв. Занапастить себе парубок. Треба його оженити. Виходить Лаврін.

Кайдаш: І де ти бродив, де ти волочився цілу ніч?

Кайдашиха: Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить, чи ти щось на думці маєш? (Лаврін махнув рукою). Оце ми говорили з батьком за тебе і вирішили тебе оженити.

Кайдаш: Посилай, сину, старостів до Катрі Головкіної.

Кайдашиха: Катря - тиха дівчина, гарна, мов калина процвітає.

Лаврін: Правда, що процвітає, як макуха під лавкою. Нема мені в Семигорах пари.

Кайдаш: А до кого ж ти ходиш на вулицю?

Лаврін: Та ходжу я аж у Бієвці. Там набачив я дівчину гарну-гарнісеньку. Брови чорні, очі карі – любо подивитися; личко, як калина, а як гляне, засміється, - в мене серце в'яне.

Кайдаш: Чия ж вона дочка?

Лаврін: Балашова. Її звуть Мелашкою.

Кайдашиха:  Чи ти знаєш, що за люди ті Балаші? Чи ти знаєш Мелащині норова? Стережися, сину, щоб не взяв такої, як Карпо.

Лаврін: Як з нею не оженюся, то в Росі втоплюся! (Убігає).

Кайдаш: Як про мене посилай старостів до Балабашівни.

 

7

 Мелашка місить щось у діжки. Виходить  Кайдашиха, вона сміється..

Кайдашиха: Лавріне, підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі. (Лаврін підставляє під ноги Мелашки маленький стілець).

Кайдашиха: Лавріне! Втри жінці піт  із лоба, а то ще в діжку покапає.

Лаврін обтер рукавом Мелашці лоба.

Кайдашиха: Лавріне, утри носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають. (Мелашка заплакала)

Лаврін: (підійшов до неї) Зобижає тебе, моє серце, мати?

Мелашка: Дарма, що мати лає, аби ти мене тішив своїми очима.

 

8

 Ранок. Виходить Мелашка. Вона замітає. Виходить Мотря,  несе казан.

Мотря: Тю, знову сміття біля порога. Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки?!

Схопила деркача і почала розгрібати сміття.

Мелашка: Хто це порозкидав сміття?

Мотря: Це я розкидала: не мети свого сміття під мій поріг, бо я тебе ним колись нагодую.

Мелашка: А зась, не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй краще свого чоловіка. (Мелашка почала знов замітати)

Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити.

Мелашка: Авжеж, велика пані.

Мотря: Кажу, не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, то натовчу  в сміття, щоб удруге так не робила.

Мелашка: Як ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму?! Нащо ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі! (Розмітає сміття біля порогу)

Мотря: То це ти так?!(Мотря кидається бити Мелашку)

Мелашка: Гвалт! Гвалт! Чого це ти до мене чіпляєшся, сатано?!

З хати вибігають Кайдашиха, Карпо і Лаврін. Почалася бійка. Карпо починає рознімати.

Карпо: Чи ви показилися? Чи знавіснили?

Кайдашиха: Ой боже мій! Це не Мотря, а бендерська чума! Вона мене, сину, з світу зжене! Покарав мене  Господь, та вже й не знаю за що!

Мотря: Мабуть, за вашу доброту.

Лаврін: Мабуть, ви всі здуріли. Припиніть!

Кайдашиха вхопила кухоль і вдарила ним об землю.

Мотря: Ось хто з глузду з'їхав! Старе, як мале!

Мелашка: Ах ти злодійка! Ще раз будеш бити нашу матір, я тебе…

Мотря: Ай-ай-ай. Нашла матір, вона змія люта. Буду я чортова дочка, коли не розіб'ю тобі і твоїй матері рогачем голови!

Кайдашиха: Карпе, чи ти чуєш, що твоя Мотрунька говорить?

Мелашка: Ах ти, мокитра, ти покрала в нас яйця!

Мотря: Брешеш, не докажеш. Я мокитра?

Кайдашиха: Мокитра, мокитра!

Мотря: Ось тобі, на! (Ткнула дулю Кайдашисі в око).

Кайдашиха: Рятуйте мене, вона мене вже вбила!!! Ой лишенько, вже вбила –а -а!     Мелашка веде Кайдашиху до хати.

Мотря: (сміється) Карпе, піди до матері та скажи їй, щоб вона другий раз до мене не лізла. Карпе, чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Піди та вилай свою матір!

Карпо: Іди та й лайся, про мене, хоч до самого вечора.

Мотря: Диви який! Так піди та посип перцем своїй матері у роті!

Карпо: Та й бриклива ж ти Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила.

Карпо уходить. Мотря сіла біля хати і почала прясти.

 

9

Вибігають діти Мелашки.

Діти: Нікого нема. Давайте скоріш груші назбираємо. (Діти починають збирати груші)

Мотря: (кричить) А чого це ви рвете наші груші?!

Діти: Еге! Це не ваші груші. Бабуся казали, що це груша батькова, а не дядькова.

Мотря: Ось я вам дам груш! Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви та позадираю вам спіднички, та дам таких груш, що ви не потрапите кудою втікати! (Мотря почала ганяти дітей, діти підняли гвалт. Вибігає Мелашка)

Мелашка: А навіщо оце ти, Мотря, бісова душа, б'єш моїх дітей?

Мотря: З те, щоб не крали моїх груш.

Мелашка: А хіба ж це твої груші,  це наша груша, хіба ж ти не знаєш, чи що?

Мотря: Ще що вигадай. На нашому городі виросла твоя груша.

З хати вийшов Лаврін.

Лаврін: Не бреши, Мотре. Це груша наша. Про це знає все село.

Вискочила Кайдашиха.

Кайдашиха: Ідіть, дітки, та рвіть груші сміливо!

Мотря: Нехай тільки влізуть у мій город, то я їм ломакою ноги поперебиваю!

Лаврін: Коли вже на те пішло, то я маю право на половину груші!

Карпо: Ба! Не дам і половини, бо груша росте на моїй землі.

Мотря: За що вам давати половину? Ще вони захочуть, щоб ми давали їм половину картоплі та буряків.

Карпо: Нехай Лаврін бере грушу та пересадить у свій город.

Лаврін: Це все твоя жінка тебе навчає. Хіба ж можна грушу пересадити? Зараз візьму сокиру та й зрубаю цю грушу.

Хапає сокиру і йде до груші. Почалася бійка. Мотря лупцює Лаврінових дітей, Мелашка штовхає Мотрю, Кайдашиха вириває сокиру у Лавріна, Карпо рознімає всіх.

Всі застигли на місці.

 

Автор:  Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирилися.

 

Завіса

Вокальний ансамбль "Джерельце" cпiває пiсню "Славний наш Нечую" (Слова і музика Сергія Хавруся)